Будова і функції жіночої статевої системи

До жіночої статевої системи належать зовнішні і внутрішні статеві органи, статеві залози (яєчники) і дві інші ендокринні залози — гіпофіз і гіпоталамус, які разом з яєчниками регулюють діяльність статевих органів. У свою чергу їхня діяльність перебуває під контролем тих відділів центральної нервової системи, які лежать вище.

Великі й малі статеві губи, лобок, клітор і дівочу пліву відносять до зовнішніх статевих органів. Лобок являє собою підвищення в нижній частині передньої черевної стінки внаслідок сильного розвитку в цій ділянці підшкірної жирової тканини. У період статевого дозрівання на лобку виростає волосся. Від лобка донизу розташовані великі статеві губи — довгасті утворення шкіри, між якими міститься статева щілина. У нижній третині кожної статевої губи лежать залози, що виробляють тягучу світло-сіру рідину, яка зволожує статеву щілину. Зовнішня поверхня великих статевих губ вкрита волоссям і має велику кількість потових і сальних залоз. У верхньому кутку статевої щілини міститься клітор. Це невелике утворення, в якому багато кровоносних судин і нервових закінчень, а тому воно дуже чутливе, що має важливе значення під час статевого акту. Назад і донизу від клітора йдуть дві малі статеві губи — складки тонкої і ніжної шкіри, в яких також багато нервових закінчень, великі і малі статеві губи прикривають вхід до піхви.

Біля входу до піхви міститься дівоча пліва (гімен). Це тонка перетинка з безліччю кровоносних судин і нервових закінчень, тому розрив дівочої пліви болісний і може супроводжуватися невеликою кровотечею. Вважається, що дівоча пліва до її розриву виконує гігієнічну роль, перешкоджаючи інфікуванню та забрудненню піхви. До початку статевого життя в дівочій пліві є один або кілька отворів. Через них у дівчат, які досягли статевої зрілості, виливаються менструальні виділення. Дуже рідко зустрічається природжена повна відсутність дівочої пліви або, навпаки, її зрощення. Іноді дівоча пліва заростає внаслідок перенесених у дитинстві інфекційних захворювань. Розривається дівоча пліва при першому статевому акті. Під час родів вона руйнується. Гімен у ряді випадків має таку велику розтяжність, що дає можливість вести регулярне статеве життя без порушень його цілісності.

Піхву відносять до внутрішніх статевих органів. Це сплющена м'язова трубка, розміщена в малому тазу, довжина її близько 8 – 10 см, ширина – 2 – 3 см. Зверху піхва переходить у шийку матки. Піхва виконує кілька функцій: разом з шийкою матки піхва утворює родові шляхи, через які під час пологів проходять плід і послід (плацента). Це можливо завдяки високій еластичності і розтяжності її стінок; виведення менструальних і післяродових виділень, з матки; захисна. Слизова оболонка піхви утворена багатошаровим плоским епітелієм, у поверхневому шарі якого відкладається глікоген (тваринний крохмаль). Синтез глікогену, а також ороговіння (ущільнення) клітин піхви стимулюються вироблюваними в яєчниках жіночими статевими гормонами — естрогенами. Інший гормон яєчника — прогестерон, навпаки, затримує ороговіння клітин епітелію і стимулює їх злущування.

На слизовій оболонці піхви постійно перебувають особливі мікроорганізми, так звані піхвові палички. Завдяки їхній діяльності з глікогену утворюється молочна кислота. Вона не здійснює подразнюючого впливу на слизову оболонку піхви і згубного впливу на палички, але знищує хвороботворні мікроби, які потрапляють у піхву із зовнішнього середовища (а звідти могли б потрапити і в матку). Наприклад, стрептококи і стафілококи гинуть у піхві через 1—2 дні, кишкова паличка — через 1—3 дні. У піхві постійно відбувається важливий для здоров'я жінки процес самоочищення.

Слизова оболонка піхви виділяє певну кількість рідини, з якою і змішуються піхвові палички, клітини епітелію, лейкоцити і т. д. Вміст піхви білуватого кольору, кількість його невелика, але достатня для зволоження стінок піхви. Здорова жінка виділень з піхви не відчуває. Підвищені виділення з піхви називають білями. У деяких новонароджених дівчаток протягом перших двох тижнів життя можуть спостерігатися жовтувато-білі виділення, так звані фізіологічні білі. Причина їх така. Під час пологів рівень естрогенів у крові жінки значно зростає, частина цих гормонів проникає через плаценту в організм дитини і викликає посилений синтез у слизовій оболонці піхви глікогену. Коли дитина проходить по родових шляхах, піхвові палички від матері потрапляють до дочки, знаходять там сприятливі для себе умови і посилено розмножуються, викликаючи одночасно і підвищене виділення рідини слизовою оболонкою піхви, в результаті й утворюються ці виділення. Однак рівень материнських естрогенів у крові дівчинки швидко знижується, синтез глікогену припиняється, піхвові паличку зникають, а слідом за цим припиняються і виділення.

У період статевого дозрівання у 80—90% дівчаток також спостерігаються білі. Вони відрізняються за характером від виділень у новонароджених. Білі в період статевого дозрівання пов'язані з посиленням виділень слизовою оболонкою піхви рідини. До неї примішуються лейкоцити і різні непатогенні мікроорганізми, але піхвових паличок ще немає, оскільки синтез глікогену ще не відбувається. У період менархе (перша менструація) змішану мікрофлору змінюють піхвові палички, бо на цей час під впливом посиленого вироблення яєчниками естрогенів починається синтез глікогену і всі описані вище процеси самоочищення. З цього періоду білі зника¬ють. Білі в період статевого дозрівання, як і білі новонароджених, не є свідченням патологічного стану. Необхідно лише ретельно додержувати чистоти статевих органів.

Матка — м'язовий порожнистий орган, розміщений у ділянці малого тазу. Вона має грушовидну форму й вузьким конусом входить у верхній відділ піхви. Верхня, ширша частина матки називається тілом, нижня, вузька — шийкою. Спереду до матки прилягає сечовий міхур, ззаду — пряма кишка. У нижньому кінці шийки матки, що переходить у піхву, міститься отвір — матковий зів. Основна функція матки — виношування плоду і його вигнання назовні, коли його розвиток завершується і він стає здатним до самостійного існування поза організмом матері. Звичайні розміри матки дорослої жінки: довжина 8—9 см, маса — близько 50 г. Стінки матки утворені гладкими м'язами, розміщеними в кілька шарів, що важливо для процесу вигнання плоду. Під час вагітності розміри матки збільшуються в багато разів - маса зростає майже до 1 кг, довжина — до 24—25 см. Це можливо завдяки здатності м'язових волокон у стінці матки розтягуватись і одночасно збільшуватись в об’ємі, зростає і їх кількість.

Яєчники — жіночі статеві залози. Це парні утворення, розміщені біля верхнього входу в малий таз з обох боків матки. Яєчники мають мигдалевидну форму. Довжина їх близько 2,5 см, ширина — 1,5 см, товщина — близько 1 см, маса — близько 8 г. Верхній кінець їх по-вернутий до маткової труби, нижній — до матки, з якою яєчник з'єднаний особливою зв'язкою. Вони виконують дві функції. Перша з них називається генеративною, друга — ендокринною. Генеративна функція полягає в періодично повторюваному дозріванні особливих пухирців (фолікулів), всередині яких міститься здатна до запліднення клітина, при розриві фолікули з виходом яйцеклітини в черевну порожнину, а потім у маткову трубу (овуляція) й утворенні на місці тріснутого фолікула так званого жовтого тіла. Ендокринна функція яєчників зводиться до тієї дії, яку справляють на весь організм жінки вироблювані у фолікулах яєчника гормони естрогени, а також прогестерон. Останній виробляється жовтим тілом. Він забезпечує нормальний перебіг процесів, необхідних для розвитку й виношування дитини протягом вагітності. Естрогени обумовлюють розпиток ознак, характерних для жіночої статі - особливостей будови тіла, обміну речовин, розвитку молочних залоз, характеру оволосіння і т. д.

Діяльність яєчників, їх генеративна й ендокринна функції перебувають під контролем гіпофіза — ендокринної залози, розміщеної в порожнині черепа. Гіпофіз невеликий - маса його близько 0,5 г, однак він регулює діяльність багатьох периферичних ендокринних залоз, за допомогою тіреопгропіну — щитовидну залозу, кортікотропіну - кору надниркових залоз. У свою чергу гіпофіз перебуває під контролем гіпоталамусу, який являє собою скупчення ядер нервових клітин, зв'язаних з різними відділами центральної нервової системи. Гіпоталамус, крім ендокринної системи, регулює діяльність вегетативної нервової системи, всі види обміну речовин (білковий, вуглеводний, жировий, водно-сольовий), температуру тіла і т. д. З його діяльністю пов'язано почуття голоду, спраги, статеве почуття тощо. Діяльність гіпоталамуса контролюється відділами центральної нервової системи, які лежать вище, звідси він одержує необхідні для його діяльності імпульси. Прямий зв'язок центральної нервової системи з діяльністю жіночої статевої системи яскраво видно у випадках, коли різні емоційні переживання призводять до порушень менструального циклу й до інших змін в організмі.